«Я зустрів Вероніку в парку. Вона була такою веселою і кумедною, і я зрозумів, що у нас багато спільного. Мені здалося, що ми обидва закохалися одне в одного. Приблизно через тиждень я запитав її, чи не хоче вона поїхати зі мною до міста. Вона погодилася. Це було чудово! Ми були нерозлучні, все робили разом, ніби були знайомі все життя; ми розуміли одне одного з півслова. Я дуже сильно прив’язався до цієї дівчини. Приблизно через місяць або близько того вона, ніби жартома, запропонувала мені зайнятися сексом, і це мене дуже сильно здивувало, тому що я не очікував від неї нічого подібного. Я запитав, чи не занадто рано. З іншого боку, я не хотів її розчаровувати. Я спробував уникнути цієї теми, але вона продовжувала наполягати, порушуючи це питання дедалі частіше й частіше. Вона сказала, що так ми могли б довести свої почуття одне одному. Я кохав її і хотів, щоб вона знала це. І я почав сумніватися, турбуватися, я був спантеличений. Думав, якщо не погоджуся, вона подумає, що я не люблю її, і я можу її втратити. Я запитав Артура, мого найкращого друга, як мені краще вчинити. Він сказав, що не бачить жодної проблеми: Вероніка чудова дівчина, і я маю радіти, що ініціатива йде з її боку. Кількома днями пізніше Вероніка сказала мені, що її батьки їдуть з дому на вихідні, і що вона все організує. Вона була сповнена ентузіазму!
Вечір обернувся повною катастрофою… Це навіть віддалено не було схоже на те, що я уявляв собі про перші сексуальні стосунки з дівчиною. Ми обидва пережили стрес і почувалися дуже некомфортно. Мені було соромно, і я думав, що зі мною щось не так. Вероніка почала плакати, нескінченно просила вибачення і говорила про те, що розчарувала мене…
Тепер ми більше не разом. Я б хотів поговорити про все, що сталося, з Веронікою, але боюся, як би не образити її. Я навіть не знаю, що їй сказати. Коли ми зустрічаємося, навіть не вітаємося. Якби ми поговорили відверто до того, як зробили це, то, може, не потрапили б у таку ситуацію…»