Фізичне насильство є давньою формою агресії. У минулому люди вдавалися до насильства, щоб нав’язати правила і «виправити» поведінку, особливо у підлітковому віці дітей. Вважалося, що біль і страждання допомагають сформувати «сильнішу» особистість.
Нині фізичне насильство визнають тяжкою формою агресії. Йдеться про будь-які вчинки, що спричиняють біль чи тілесні страждання: удари, штовхання, а також використання предметів, здатних завдати шкоди.
На жаль, фізичне насильство батьків над дітьми все ще доволі поширене і, навіть подекуди культурно толерується. Однак важливо розуміти, що така поведінка має болісні наслідки для психіки дитини і може залишити глибокий відбиток.
У дітей дуже тісний зв’язок зі своїми батьками — для них батьки — джерело безпеки та любові. Коли один з батьків стає джерелом страху і болю, дитина починає формувати негативне уявлення про себе. Вона може дійти висновку, що не є достатньо хорошою, не заслуговує на любов батьків і нічого не варта. Ці думки можуть накласти відбиток на все життя, і з часом дитина може сприймати світ як небезпечне місце і вважати, що насильство — це спосіб захиститися.
Іншим наслідком фізичного насильства може бути розвиток емоційних розладів, таких як фобії, тривожність і депресія. У дітей, які пережили подібне, можуть виникнути труднощі в соціальних відносинах, вони можуть ізолюватися і страждати від хронічного стресу.
У деяких випадках, не знаючи, як упоратися з емоціями, діти вдаються до самопокарання — шкодять собі фізично або занурюються в самознецінення. Така поведінка переростає у форму самонасильства як спосіб подолання внутрішнього болю, навіть коли дорослого вже немає поруч.
Є й інша загроза: насильство починають сприймати як «нормальний» спосіб виправлити поведінку. Це може призвести до закріплення циклу насильства з покоління в покоління.
Отже, фізичне насильство не має й не може мати жодного виправдання та не має виховного ефекту. Воно завдає значної шкоди психіці дитини, а його наслідки можуть бути вкрай серйозними. Важливо, щоб батьки підтримували своїх дітей через співпереживання, ненасильницьке спілкування та любов, створюючи для них здорове та збалансоване середовище для розвитку.