Алекс, 16 років: “Діма і його приятелі чіплялися до мене або доставляли мені неприємності”

Наприкінці весни наша сім’я переїхала в місто, тож мені довелося перейти до нової школи. У перший же день вчителька представила мене класу.

– Це ваш новий однокласник – Алекс.

Усі дивилися на мене, як на якийсь дивний екземпляр із зоопарку. Я сів за вільну парту, і до мене почали долинати всілякі коментарі та хихикання. У якийсь момент хтось кинув у мене зім’ятий аркуш паперу. Я не надав цьому значення. Потім до класу увійшла Аліна. Вона сіла поруч зі мною. І з її ініціативи ми почали розмову. Вона була дуже милою. Потім, на перерві, до мене підійшов один з однокласників, Діма.

– Ааа, ти не куриш. Ти, типу, найрозумніший, га?! Так ти з нами чи проти нас, щось я не розумію? Ти думаєш, що з цією гривою на голові ти особливий, чи кращий за нас?

– Я хотів привітати тебе, сказати: “Ласкаво просимо до нашої школи!” Але ти ж із цих, …. Так би мовити, блакитної крові, так? Козел!

Якось раз, на шкільному подвір’ї, ми з Аліною розговорилися, і з’ясувалося, що в нас спільні смаки в музиці та загалом у мистецтві. Мені подобалося з нею спілкуватися. Але я помітив, що щоразу однокласники дивилися на нас дуже несхвально, особливо Діма. За будь-якої можливості Діма і його приятелі чіплялися до мене або створювали мені неприємності.

– Гей ти, кудлатий, давай із нами в баскетбол грати! Чуєш, кудлатий!

Я хотів їм відповісти, але не знав, як…

Єдині приємні моменти були, коли я спілкувався з Аліною. Звісно, я закохався в неї. Ми жили приблизно в одному районі. І після школи ми часто разом ішли додому. Одного разу я вирішив зробити їй невеличкий подарунок – платівку з колекцією музики. Аліна обійняла мене і подякувала. Наступного дня, коли я йшов додому, мене зупинили Діма і його друзі.

– Гей, мачо-мудачо, ти чого за Аліною ходиш? Ти хоч розумієш, що ти її ганьбиш?

– Уся школа сміється, що вона спілкується з таким невдахою, як ти! Стій, я сказав! Я з тобою розмовляю? Навчися, як розмовляти і поводитися з дорослими! Щеня!

– Відчепись від неї, зрозумів?

Наступного дня я все одно вирішив піти до школи. Але я подумав, що мені насправді не варто ні з ким спілкуватися, навіть з Аліною. Я помітив, що всі дивляться на мене якось дивно, навіть більш дивно, ніж зазвичай. Я увійшов до класу, там нікого не було. Я сів за останню парту. Тут у клас зайшла Аліна, підійшла і сіла поруч зі мною. Вона показала мені фотографію в телефоні й запитала, чи я її вже бачив.

– Ти це бачив?

На фотографії я побачив голе, потворне тіло з моїм обличчям. Звичайно ж, це був фейк. Я просто встав і пішов. Втік з уроків.

– Алекс, почекай хвилинку!

(- Ти думаєш, що ти особливий із цією гривою на голові чи що?)

Я не знав, куди мені йти.

(Уся школа сміється, що вона спілкується з таким невдахою, як ти.)

Але я точно знав, що не хочу більше нікого бачити і ні з ким спілкуватися.

Цей фільм був знятий Національним Центром із запобігання насильству над дітьми (CNPAC) за підтримки Plan International.