Так сталося, що одного чудового дня нам довелося переїхати всією сім’єю в інше місто. Так я почала вчитися в іншій школі. Уроки мені подобалися, вчителі були цікаві, тому я була активна на заняттях. І завжди готувалася до уроків. А от спілкуватися з новими однокласниками в мене не виходило, я не знала, як почати. Я проводила свої перерви і вільний час, втупившись носом у книжку. Одного разу до мене підійшла Роксана зі своїми подругами.
– Що це таке? IQ 84. Харікі… Муракакамі… Отже, це книжка для розумників, так?
– Ти тому така зарозуміла? Ти собі очі зіпсуєш від такого читання!
– Виходь із дому, почни спілкуватися з людьми!
– Вона досі грається з ляльками!
Я не розуміла, чому вони такі злі! Адже я нічого їм не зробила. Я вирішила не звертати на них уваги, але їхні капості продовжувалися. Одного разу під час обіду в їдальні Роксана штовхнула мене, і я впустила на себе їжу. Одразу після цього в нас була контрольна, і я не змогла відпроситися додому, щоб переодягнутися. Під час контрольної Роксані вистачило нахабства попросити дати їй списати. Я відмовила.
– Заучка! Падлюка мала!
Після школи, дорогою до дому, я зупинилася на подвір’ї, щоб почитати. Відкривши рюкзак, побачила в ньому використану прокладку. А іншим разом я шукала в рюкзаку і ніяк не могла знайти свою книжку, яку читала. Аж раптом хтось жбурнув у мене кілька паперових літачків. Вони були зроблені зі сторінок моєї книжки. Я засмутилася, бо я брала цю книжку в шкільній бібліотеці. У мене більше не було ніякого бажання йти до школи. Я стала менш активною на уроках. Я проводила дні, ховаючись у шкільній бібліотеці, де були тільки я і книги – мої найкращі друзі. Там я почувалася в безпеці.
Одного разу в бібліотеці до мене підійшов хлопець з іншого класу – Габріель. Він заговорив зі мною, дуже наполегливо, ставлячи всілякі запитання про книги, літературу. Він просив у мене поради і цікавився моєю думкою про різних авторів. У якийсь момент він запропонував мені зустрітися ввечері, вийти погуляти. Я не знала, що відповісти, думала, що він жартує, але водночас була дуже збентежена. Він усміхнувся, сказав, що чекатиме мене у дворі школи, і пішов. Не знаю, про що я тоді думала, але ввечері я вирішила вийти. Мене трясло від хвилювання, коли я уявляла собі своє перше побачення з хлопцем. Я дійшла до шкільного подвір’я, ноги шалено тремтіли. Я вже сподівалася, що він передумав і не прийде, але Габріель прийшов. Ми навіть не встигли привітатися, як він узяв мене за руку і сказав “підемо гуляти”.
– Забери від нього свої лапи! Подивіться-но на нашу святу Анну! Як тобі не соромно?! Ти що, відбиваєш хлопців? Думаєш, ти заслуговуєш на такого хлопця? Та кому ти
потрібна, заучка! Іди додому до своїх книжок! Уся школа побачить тебе такою, яка ти насправді! Ботанка!
Мені хотілося бігти, піти далеко, де я б нікого не бачила, і ніхто б не бачив мене… Хотіла зникнути…
Цей фільм був знятий Національним Центром із запобігання насильству над дітьми (CNPAC) за підтримки Plan International.
Leave feedback about this