«Я зустрів Вероніку в парку. Вона була такою веселою і кумедною, і я зрозумів, що у нас багато спільного. Мені здалося, що ми обидва закохалися одне в одного. Приблизно через тиждень я запитав її, чи не хоче вона поїхати зі мною до міста. Вона погодилася. Це було чудово! Ми були нерозлучні, все робили разом, ніби

«Мені дуже не пощастило… Я зустріла Лівіу на вечірці. Це сталося минулого року, коли мені виповнилося 15 років. Лівіу здавався серйозним, освіченим, не вживав нецензурних слів. Він разюче відрізнявся від моїх однокласників. Він розповів мені, що живе зі своїми батьками в Англії і приїхав у Молдову на канікули до свого дядька. Мені було з ним

“У школі в мене все було добре, у мене були чудові однокласники. Я був щасливий і думав, що це щастя нічим не буде затьмарене. Маріанна прийшла в наш клас після того, як її батько отримав нове місце роботи в нашому місті. На початку року Маріанна здавалася трохи сумною і наляканою. Я знайшов її профіль у

«Новий навчальний рік на новому місці. Ми переїхали, бо мої батьки знайшли тут краще місце роботи. Це були для мене великі зміни – нові люди, нова школа.  Я втратила друзів, і всі наші спільні пригоди. Усі старі друзі залишилися в мене в соціальній мережі Facebook. Годинами повсякденно я спілкувалася на сторінках Facebook або по Скайпу,

«Я відчував, ніби мені чогось не вистачає. Усі дні були схожі один на одний, і нічого не відбувалося, і не змінювалося. Все було сіро і нудно, цілковита порожнеча. Батьки мене зовсім не розуміли… Якби не мій найкращий друг, Міша, я б збожеволів. Одного разу з Мішею зв’язалася людина на ім’я Роберт, яка написала йому через

«Деякий час тому я познайомилася з кількома дівчатами. Вони справляли враження хороших дівчат.  Носили модний одяг, у них були дорогі телефони. Я їм заздрила. Я про такий одяг могла тільки мріяти.  Усе це змушувало мене почуватися, певним чином, нижчою і гіршою за них, менш привабливою, ніж вони. Одного разу я зустріла одну з цих дівчат